Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2916) січня 1918 (вівторок)

Вранці Одеський військово-революційний комітет і оперативний штаб повстання закликали населення захистити революцію. Революційні сили, підтримані вогнем військових кораблів –лінкорів “Синоп”, “Ростислав”, крейсера “Алмаз”, перейшли у наступ. Надвечір бої з центральної частини перемістилися у привокзальний район і на околиці міста. Окремі частини гайдамаків почали капітулювати. У революційний комітет звернулись представники українських підрозділів з пропозицією про перемир’я і капітуліцію.
Хроніка революційних подій в Одесі. – Одеса, 1958. – С.168.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)