Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1 лютого (19 січня) 1918 (п’ятниця)

На засіданні 9-ї сесії Центральної Ради розгорнулась дискусія з приводу ставлення до Центральної Ради з боку партій так званої меншості – Бунду, сіоністів, російських есерів і меншовиків. Представники українських партій вказували на те, що представники Бунду і меншовиків не виступили в Київській раді робітничих депутатів на захист Центральної Ради, а підтримали загальний політичний страйк, спрямований проти неї, не надіслали своїх дружин на допомогу українським військовим частинам. Закінченням дискусії стало рішення видати спільну відозву. Український есер А.Степаненко подав на розгляд УЦР проект реорганізації Малої ради – збільшити кількість її членів до 78 чоловік, надавши 1 місце Київській раді робітничих і солдатських депутатів. Прохання інших партій про надання місць у Малій раді передали на розгляд мандатної комісії.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. - К., 1997. – С.117-120.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)