Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

30 (17) березня 1918 (субота)

До міністерства внутрішніх справ генеральним писарством Ради народних міністрів передано дані про територіальні межі Української Народної республіки, до складу якої включали: Київську, Волинську, Холмську, Подільську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську і Харківську губернії, а також Мелітопольський, Дніпровський і Бердянській повіти Таврії, Путилівський, Новооскольський і Грайворонський Курщини та Богучарський, Бирючинський і Острогожський Воронезької губерній. Означені території вважалися належними до УНР згідно 3-го Універсалу, закону від 14 листопада 1917 р. про вибори до Українських Установчих зборів і мирного договору з Центральними державами у Бресті. Рада народних міністрів 13 березня 1918 р. ухвалила прийняти під охорону УНР державне майно і громадян Гомельського повіту. Остаточно кордони Української Народної Республіки мали бути окреслені в майбутньому українсько-російському договорі.
ЦДАВО України. – Ф.1216, Оп.1. – Спр. 10. – Арк. 7.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)