Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

20 (7) березня 1918 (середа)

В.о. військового міністра О.Жуковський у наказі № 96 (по демобілізаційному відділу), згідно з постановою Ради народних міністрів, заявив, що все військове майно, як військових частин, так і військових інституцій, управлінь і закладів, а також майно Земського союзу, Союзу міст, Червоного Хреста і всіх інших установ, які одержували кошти з Державного Скарбу, є власністю держави і збором останнього. Ліквідацією і розподіленням мав відати виключно Головний начальник постачання. І без розпорядження Головного начальника постачання або демобілізаційного відділу при ньому не можна було реквізувати, передавати або продавати це майно. Все майно, раніше розібране, мало бути повернено, як і гроші, виручені за продаж будь-чого. Пропонувалось узяти все майно під контроль і провести його облік.
Народня воля. - 1918. – 22(9) березня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)