Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 (10) березня 1918 (субота)

Київський губернський земельний комітет видав обов’язкову постанову, у якій повідомлялось, що вся земля колишня поміщицька, казенна, удільна, монастирська, церковна і т.ін., призначена для посіву весною, передається в користування трудовому селянству, в першу чергу безземельним і малоземельним, до вироблення остаточного Закону про землекористування. На повітові комітети покладався обов’язок вжити всіх заходів для посіву ярини на нетрудових землях і відповідальність за всю посівну кампанію. Далі у постанові було зазначено і про випас худоби, про оплату праці тощо. За невиконання постанови громадяни і установи підлягали карній відповідальності.
Народня воля. – 1918. – 26(13) березня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)