Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13 квітня (31 березня) 1918 (субота)

Селяни с.Медвеже та інших сіл Брацлавського повіту виїхали засівати поля поміщиці Щербатової. Невдовзі сюди прибули 75 польських легіонерів, які заборонили селянам сіяти. Останні роззброїли поляків. Але 17 квітня вранці польські легіонери оточили Медвеже і почали вимагати, щоб селяни палили свої хати. Хто не погоджувався – тих грабували, а дітей та жінок заганяли у вогонь. Було спалено 30 хат. Селяни вступили у бій з поляками, оточили м.Немирів і запропонували скласти зброю. Проте польські легіонери знов вступили у бій. Селяни розбили поляків, узявши у полон до 200 чол., яких відправили до Брацлаву. Селяни погоджувались навіть годувати легіонерів, аби вони не заважали їм засіяти поля.
Народня воля. – 1918. – 23(10) квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)