Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

4 квітня 1918

З’явився наказ полтавського губернського комісара А.Лівицького про те, що усі колективні договори, заключені до 6 січня 1918 р., залишаються дійсними, бо їх скасування хибно вплинуло б на стосунки робітників і підприємців. І власникам, і робітникам пропонувалося утримуватися від порушення договорів до відповідних розпоряджень уряду Української Народної Республіки. Наказ містив запевнення, що останній зобов’язується рішуче впроваджувати в життя закони, які регулювали питання праці, ухвалені Центральною Радою. Договори, укладені за радянської влади, мала переглянути комісія з рівного представництва робітників і підприємців за участю представника міністерства праці або особи, якій довіряли обидві сторони. Порушників домовленостей мали притягати до карної відповідальності.
Полтавські губерніальні відомости. – 1918. - 24(11) квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)