Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 (9) квітня 1918 (понеділок)

Єлисаветградський з’їзд селянських депутатів виніс резолюцію з сучасного моменту, у якій зазначив, що Рада селянських депутатів повинна мати тісний зв’язок з місцевою радою. Без відома земельної та продовольчої управ не припускались ніякі реквізиції. Поміщики і землевласники, які наказували повернути їм живий і мертвий інвентар, поділений земельними комітетами на підставі виданого закону, та заважали селянам у засіві полів, розпускали провокаційні чутки, мали бути заарештовані. Волосні управи мали підрахувати всю зброю по волостях і організувати озброєні дружини для захисту населення. З’їзд постановив обрати комісію і відрядити її до Києва для ознайомлення з роботою УЦР.
Народня воля. – 1918. – 27(14) квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)