Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

26-28 жовтня (13-15) 1918 (субота –понеділок)

У Києві працювала конференція партії Українських хліборобів-демократів, яка у своїх рішеннях зобов’язувала місцеві партійні управи негайно скликати з’їзди для розгляду земельного питання і визначення місцевих норм максимуму володіння, а також утворення земельного фонду шляхом викупу великих латифундій. Окремо стояли питання про визнання української мови державною, про формування кабінету міністрів “з людей, щиро відданих Українській Державі” тощо. Делегати категорично виступили проти будь-якої злуки з РСФРР, бажаючи докласти усі сили, “щоб вільна й незалежна Україна вдержалася”. Щодо перспективи скликання Національного конгресу та державного парламенту конференція вирішила “доручити Генеральній управі УХ-ДП ввійти в порозуміння з Національним союзом і урядом в справі негайного скликання Національного конгресу” у складі, що забезпечив би, з одного боку, українську більшість відповідно до української більшості серед населення, з іншого ж – в очах усього світу міг би гідно репрезентувати українську націю. Крім того Національний конгрес мав санкціонувати закон про вибори парламенту.
Нова рада. – 1918, 2 листопада; Гриценко А. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 р. – початок 1919 р.). – К., 1993. – С.37-38.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)