Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21 січня 1920 (середа)

с. Гусівка, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії. Нарада командуючих дивізіями армії Зимового походу, на якій вирішено прорвати більшовицьке запілля окремими колонами (групами), рухаючись до району Черкаси – Чигирин – Канів. До складу південної колони отамана М. Омеляновича-Павленка увійшла Запорізька дивізія, 3-й кінний полк і штаб армії, до складу північної колони отамана Ю. Тютюнника – Київська та Волинська дивізії. Колони рухались різними маршрутами, дезорганізуючи комунікації Червоної армії.
Тютюнник Ю. Зимовий похід. 1919 – 1920 рр. – Нью-Йорк, 1966. – С. 57 – 59;Омельянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 280 – 281;

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7