Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 квітня 1920 (четвер)

Варшава (Польща). Підписання політичної конвенції (Варшавського договору) керівниками МЗС УНР та Польщі А. Лівицьким та Я. Домбським. Польща визнавала Директорію незалежної УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою верховною владою УНР; право на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід і південь таких, як вони будуть визнані окремим договором УНР з суміжними країнами. За Польщею залишалися території Східної Галичини, Західної Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся.
Мазепа І. Україна в огні й бурі революцій. – К., 2003. – С. 400 – 401.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7