Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 серпня 1920 (понеділок)

Мінськ (Білорусь). Третє пленарне засідання мирної конференції за участю делегацій з Польщі, радянської Росії та УСРР. Польська делегація робила заяву в зв’язку з декларацією радянської делегації про основні умови радянсько-польського мирного договору: Росія намагається нав’язати Польщі мир, який обмежить її незалежність і поставить під її протекторат; Росія нав’язує одностороннє зменшення збройних сил Польщі, втручається у її законодавство, виступаючи в ролі “опікувача” окремих класів польського народу; вимагає володіння залізничною ділянкою Волковиськ – Білосток – Граєво. Цей “ганебний мир” став би джерелом нових війн в майбутньому, тому основи мира, запропоновані Росією, проголошувались неприйнятними. Польська делегація запропонувала наступні поправки: визнання Росією Польщі де-факто і де-юре; відмова від лінії Керзона і визнання права на самовизначення у народів, які населяють територію між Польщею і Росією; відмова від одностороннього зменшення Польщею чисельності збройних сил та від передачі в розпорядження Росії залізничної ділянки, бо це протирічить принципу суверенітету; акт політичної і військової амністії має бути двостороннім.
Документы и материалы по истории советско-польських отношений. – М., 1965. – Т. 3. – С. 318 – 323.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7