Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

31 серпня 1923 (п’ятниця)

Варшава. Повпред СРСР у Польщі Оболенський отримав меморандум польського міністра закордонних справ, що мав характер відповіді на нотифікацію про утворення СРСР. Польський уряд заявив про готовність прийняти до відома нотифікацію СРСР, але за умовою, якщо б радянський уряд погодився на вимоги польської сторони. По-перше, на визнання Ризької та інших угод, укладених між РСФРР, БСРР та Польщею; по-друге, на відкриття у Харкові, Мінську і Тифлісі відділів польського представництва у Москві, з наданням усіх дипломатичних привілеїв; по-третє, на вирішення питання про оптацію польських громадян, що жили на території колишньої Далекосхідної Республіки, та визначення останнім реченцем для їх репатріації та оптації 30 квітня 1924 р.; в-четверте, на повернення Варшавському добродійному товариству майна римсько-католицького братства, ліквідованого у 1921 р.; в-п’яте, на розв’язання на користь Польщі справи про нафтові дільниці навколо Баку, що до революції належали польській науковій та видавничій установі „Каса ім. Мляновського”.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1923, 2 вересня.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6