Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Жовтень, 15 1932 (субота)

Вінниця. Доповідна записка секретаря Вінницького обкому партії М. Алєксєєва до ЦК КП(б)У про голод у селах області. Просив надати продовольчу допомогу районам, населення яких голодувало. Зазначив, що в Уманському районі «недоїданням та голодовкою» охоплено від 35 до 50 % населення, а села залишають від 50 до 70 % селян у пошуках їжі; в Бабанському районі «смертність та опухання від голоду доходили до значних розмірів»; в с. Паланка Тростянецького району голодувала 301 особа, з них 108 опухли. Наголосив, що в с. Шуровка Немирівського району селянка волала «Ми подихаємо з голоду» та привела до правління колгоспу четверо голодних дітей: «Їсти мені немає чого, я подихаю з голоду, дітей годуйте самі». Із 40 сіл Погребищенського району, як повідомляв М. Алєксєєв, лише у 3-х не зафіксовано випадків опухання селян, а в решті були випадки голодної смерті та опухання. Згадує 93 села, де було встановлено факти опухання та голодної смерті
Голодомор 1932–1933 років в Україні: Документи і матеріали. – К., 2007. – С. 342–344.

Опубліковано у виданні: Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 294 с.