Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1 лютого 1921 (вівторок)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про боротьбу з бандитизмом”. Губернським нарадам по боротьбі з бандитизмом запропоновано поряд із ударними військовими діями посилити політичну роботу в районах – вогнищах формування повстанських загонів. Зокрема, ухвалено посилити політичну роботу в сільський та волосній міліції; проводити розклад повстанських загонів із середини, використовуючи отаманів, що добровільно з’явилися до органів радянської влади з повинною; широко оповіщати населення про випадки переходу отаманів на бік радянської влади; в районах, де було достатньою радянських військових формувань, оголосити амністію рядовим учасникам повстанських загонів за умовою їх добровільної явки, здачі зброї та видачі ватажків; залучати до роззброєння “куркульських елементів” членів комнезамів, а до проведення політичної агітації – сільську інтелігенцію. Крім того, накреслено заходи зміцнення органів ЧК та особливих відділів, а також посилення зв’язку губернських нарад по боротьбі з бандитизмом з Реввійськрадами армії, а на території тилу – з Політсекцією Правобережжя при командуючому військами Київського військового округу.
ЗУ України, 1921, Харків. Ч. 2, Ст. 45.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7