Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

6 квітня 1921 (субота)

Харків. ВУЦВК прийняв постанову “Про вибори в міські ради робітничих, солдатських і червоноармійських депутатів”. Право обирати та бути обраними до міських рад надавалося всім трудящим городянам у віці від 19 років незалежно від статі, віросповідання та національності. Були позбавлені виборчих прав: особи, що жили на нетрудові доходи; ті, що займалися торгівлею або торговельним посередництвом; церковники; колишні службовці та агенти царської поліції; ув’язнені; колишні військовослужбовці денікінської, врангелівської та петлюрівської армій; дезертири РСЧА. Визначено переважну норму представництва для робітників та червоноармійців у міських радах: по 1 представнику від 100 виборців червоноармійців і робітників та їхніх дружин – хатніх господарок, а також норму представництва для службовців та учнів – по 1 представнику від 300 виборців.
ЗУ України, 1921, № 13, Ст. 355.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7