Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 квітня 1921 (понеділок)

Харків. Нарада представників Південбюро ВЦРПС, Укрутилю та Українського державного шкіряного тресту (Укршкіртрест) постановила всі майстерні по ремонту взуттю різних відомств, підприємств та закладів передати у відання губернських відділів Укршкіртресту та Укрутилю (губшкіри та губутилю). Ті, що залишались у підпорядкуванні відомств, підприємств та закладів, мали надавати до губутилю та губшкіри виробничі програми для отримання сировини. Останні надсилали зведені програми до главків для розгляду та затвердження на спільному засіданні з Південбюро ВЦРПС. Сировина відпускалася комісією використання Української ради народного господарства, а розподіл у межах губерній проводився губернськими та повітовими радами професійних спілок.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1921, 19 квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7