Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 квітня 1979 (понеділок)

В Києві відкрився з’їзд композиторів України. Активними пропагандистами української музики є Київський камерний оркестр під керівництвом А. Шароєва, Київський камерний хор під керівництвом В. Іконникова, квартет ім. М. Лисенка, фортепіанне тріо в складі Є. Ідельчука, І. і В. Боровиків, Державний симфонічний оркестр УРСР, оркестр Державного комітету по телебаченню і радіомовленню. За останні п’ять років популярності набув симфонічний жанр. Подіями в музичному житті стали п’ята симфонія В. Кирейка, “П’ять пісень про Україну” І. Карабіца, симфонія – ораторія С. Станковича “Я стверджуюсь” на вірші П. Тичини, яка удостоєна Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка, друга симфонія Г. Ляшенка та інші; опери “Ярослав Мудрий” Г. Майбороди і Ю. Мейтуса, “Крізь полум’я” В. Губаренко, “Балада війни” О. Білаша та інші. На з’їзд з’їхалось більше 200 делегатів з усіх областей України.
Радянська Україна. – 1979. – 5 квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1976-1985: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 459 с. - ISBN 966-02-3607-7