Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21 травня 1921 (субота)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про боротьбу з неписьменністю”. Вводилося обов’язкове громадське навчання письменності для населення у віці від 8 до 50 років мовою за бажанням учнів. Партійним, радянським та громадським організаціям ставилося за обов’язок залучати до боротьби з неписьменністю все письменне населення республіки. Було встановлено трудову повинність для мобілізованих з оплатою праці по нормах, що відповідали зарплаті працівників освіти. Для керівництва роботою по боротьбі з неписьменністю в УСРР засновувалася Всеукраїнська надзвичайна нарада по боротьбі з неписьменністю.
ЗУ України, 1921, № 9. – Ст. 254.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7