Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13 липня 1921 (середа)

Харків. ВУЦВК прийняв постанову про боротьбу з проституцією. Боротьба з цим соціальним лихом була визнана важливим завданням діяльності партійних, радянських та профспілкових органів. Вона мала здійснюватися переважно превентивними й, насамперед, агітаційними заходами, й лише у виняткових випадках методами переконання та покарання. Керівництво роботою в цій галузі покладалося на спеціальну міжвідомчу комісію при ВУЦВК та відповідні губернські комісії, що мали спиратись у своїй діяльності на органи Наркомсоцзабезу УСРР. Вказаним комісіям надавалися права: ув’язнювати в концентраційних таборах особливо впертих повій, що не бажали повертатися до виробничої праці; притягати до судової відповідальності утримувачів притулків та будинків розпусти, звідників, а також осіб, що користувалися тяжким матеріальним становищем жінок, для примусу їх до проституції; розпочинати судові переслідування, подавати скарги до судів та касаційні скарги на постанови судів по справах проституції, а також оскаржувати постанови адміністративних установ на загальних засадах.
Вісті ВУЦВК, Харків. 1921, 27 липня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7