Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

16 листопада 1988 (середа)

Листок прес-служби Української Гельсінської спілки “Чорнобиль... Чернівці... що далі?”, де йшла мова про те, що офіційні власті скривають справжнє становище трагедії, яка сталася з дітьми у липні 1988 р. в результаті викиду важких металів військовими заводами. Кількість постраждалих дітей, які надходять до клінік, постійно зростає. Офіційні власті намагаються дезінформувати населення. Перші повідомлення про трагедію офіційно були передані лише у листопаді. Тільки тоді прибула й комісія міністерства охорони здоров’я СРСР, яка дала вказівку вивезти хворих дітей спецрейсами до клінік Києва, Москви і Ленінграда. І як відмічається у статті, “досвід Чорнобиля нічого не навчив команду Щербицького”.
Українське слово (Париж). – 1989. – 1 січня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1986 - 1990: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 408 с. - ISBN 966-02-3607-7