Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 лютого 1940 (середа)

Київ. Заступник наркома внутрішніх справ УРСР капітан держбезпеки М.Горлинський направив начальникам обласних УНКВС «Вказівки про боротьбу з ухиленням військовозобов’язаних від військової служби та дезертирство військовослужбовців», в яких відзначалося, що за останній час в ряді областей України участилися випадки ухиляння військовозобов’язаних від несення військової служби шляхом неявки по виклику у військові комісаріати, членоушкодження, дезертирства зі збірноздаточних пунктів та ешелонів, що прямують на укомплектування діючих частин. Поряд з цим у січні місяці ц.р. під час проведення часткового призову до РСЧА військовозобов’язаних запасу по Молдавській АРСР, Одеській та Миколаївській областям, мали місце «відкриті антирадянські і провокаційні прояви, які в основному виходили від антирадянського елементу з числа військовослужбовців, яких призивають до кадру РСЧА». Було запропоновано ряд заходів щодо ужорсточення боротьби з дезертирством і антирадянськими проявами в РСЧА. Щодо останніх наказувалося «проводити негайно ретельне розслідування шляхом негласної документації і винуватців притягати до кримінальної відповідальності».
Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В.Даниленко, С.Кокін. — Вид.дім «Києво-Могилянська