Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

26 квітня 1940 (п’ятниця)

Берлін - Ванзеє (Німеччина). Редактор гетьманського часопису «Нація в поході» Б.Гомзина написав листа генералхорунжому В.Петріву з пропозицією співпраці та висловленням надії на згуртування національно-державницьких сил. «Время ми переживаємо люте, — писав він, — Треба тісніше ставати рамя до рамені, лікоть до ліктя, інакшебо нас розкладуть і пожеруть. А можливості повторення 1917 р. далеко не виключені. Тричі будемо прокляті, коли ми їх змарнуємо так,як це вже з успіхом ми зробили тому понад20літ. Тоді винуватихне було, боперед 1917 роком не було того, що було перед 1940, а саме сумного досвіду й 20 років на передумування і обмін думок. Тоді не було свідомості ні національної, ні державнонаціональної, тепер цевсе є. Лишається тільки вобличчі невідомого зробити всі висновки та створити щільно замкнену для спроб зназверху її розкласти спільноту.
Українська політична еміграція 1919 — 1945: Документи і матеріали. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — С.617-618.