Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 жовтня 1939 (вівторок)

Київ. Народилася Дичко Леся (Людмила) Василівна – український композитор, народний артист України (1995). Закінчила Київську консерваторію (1961, у К. Данькевича і Б. Лятошинського); автор творів: опера „Золотослов” (1991-92; тексти народні), кантати „Червона калина” (1969, 2-а ред. – 1971), „Чотири пори року” (1973-75, 2-а ред. – 1992-94), „У Києві зорі”. Ораторія-кантата „І нарекоша ім’я Київ...” (обидві – 1982), „Голод – 33” (1993, поема на вірші В. Коломійця); балети „Досвітні вогні” (1967), „Катерина Білокур” (1983) та ін. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядник: А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський; За ред. А.В.Кудрицького. – К., 1997. — С.205.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1939: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 227 с. - ISBN 966-02-3607-7