Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21 листопада 1939 (понеділок)

Київ. Політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про заробітну плату робітникам, надісланим в Західну Україну. Ухвалено зобов’язати уповноважених з питань організаційно-партійної роботи у Львівській, Станіславській, Луцькій, Тернопільській областях встановити зарплату усім вищезазначеним партійним і радянським працівникам по посаді, що її вони обіймають, виходячи з існуючих ставок в УРСР; робітникам, демобілізованим з Червоної армії та відрядженим у розпорядження Тимчасових управлінь – по нових посадах, з моменту демобілізації. Містилася вказівка ОПК з 1 грудня 1939 р. припинити виплату заробітної плати тим партійним, комсомольським та іншим працівникам, що були відряджені і залишились на роботі у Західній Україні.
ЦДАГОУ. – Ф.1. — Оп.6. — Спр.513. — Арк.218-219.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1939: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 227 с. - ISBN 966-02-3607-7