Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

4 лютого 1929 (понеділок)

Харків, м. Представники Українського клубу ім. Т.Шевченка, Земляцтва пролетарських студентів України, Товариства друзів українського театру надіслали до РСІ СРСР лист із скаргами на відсутність підтримки українських культурних установ в РСФРР з боку державних органів: „...національні меншини в Москві: поляки, латвійці, євреї – мали непогані приміщення, дотації від уряду. Тільки для українців не вистачало ні приміщень, ні коштів”. „
Українізація” 1920 – 30-х років: передумови, здобутки, уроки. Колективна монографія / За ред. В.А.Смолія. – К., 2003. —С.265.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1928-1929: Довід. вид / Упоряд. Л.В. Гриневич, В.І. Прилуцький. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 216 с. - ISBN 966-02-3958-0