Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

6 вересня 1940 (п’ятниця)

Румунія. Політичний і громадський діяч української еміграції Ю. Русов написав листа генералові В.Петріву про становище української еміграції в Румунії та зміни в керівництві української громади. Повідомляючи про відомості, що надійшли з підрадянської України, Русов писав: «найзвичайніших річей обіходу не бачили і не знають, як їми користуватися. Нічні сорочки одягають замість плаття, не знають, що таке конфітюри, дивуються білому хлібу, все скуповують, дивуючися, що можна купувати — повне варварство і здичавіння, страх щось сказати і часто сльози при виді, як добре їдять мужики і робітники тут. Солдати молоді і до подиву наївні, старшини молоді і недоучені. Виразне розділення на «ми» населення і «вони»— комуністи. Очевидно по інерції кажуть ,що «ідьом бити фашистів і націоналістів». Німці, що виїхали з окупованих місцевостей, прямо дивуються дикунству підданих «найбільш передової держави»,що хоче «Московського босяцтва зливи перехлюпнуть за океан». Німцям добре — їх визволяють свої, а як тим, що там лишаються! Арешти, висилки — маємо вже цілий новим мартиролог.
Українська політична еміграція 1919 — 1945: Документи і матеріали. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — С.621-623.