Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

12 березня 1922 (неділя)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про концесії. Визнавалося необхідним надати місце в концесійному комітеті РСФРР представнику УСРР, яким призначався Приходько. Зауважувалося, що при здачі концесій у межах УСРР, проведення переговорів з іноземцями мало відбуватися від імені УСРР та за участю її представників, а договори про такі концесії також належало підписувати представниками українського уряду. Проте у випадках безпосереднього звернення концесіонерів до українського уряду, концесії не могли здаватися ним без дозволу концесійного комітету РСФРР.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 50 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7