Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

6 грудня 1922 (середа)

Харків. ВУЦВК прийняв постанову “Про місцеві насіннєві запаси”. Зважаючи на недостатність волосних насіннєвих фондів для надання допомоги селянам, які її потребували через неврожай, визнавалася доцільною організація місцевих насіннєвих фондів сільських громад і поселень. Такі фонди утворювалися за рішенням сільських громад шляхом відрахувань зерна з окремих селянських господарств або збору врожаю зі спеціально влаштованих насіннєвих земельних дільниць. Місцеві насіннєві запаси визнавалися недоторканою власністю сільських громад і не підлягали реквізиціям і конфіскаціям з боку держави, закладів і приватних осіб. Товариства та сільські громади, що їх утворювали, не позбавлялися права на отримання держаних насіннєвих позик.
ЗУ України, 1922, Харків, № 53, Ст. 770.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7