Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Квітень, 1 1933 (субота)

Зведення інформаційного сектора оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У. Повідомлялося, що факти голоду зафіксовано у 32 районах, з них у тяжкому стані селяни Високопільського, Нововасилівського, Межівського, Мелітопольського, Акимівського, Комарівського, Павлоградського, Апостолівського, Дяківського, Старокостянтинівського, Царичанського, Великолепетиського, Божедарівського, Чубарівського, Бердянського, де на ґрунті голоду спалахнула епідемія туберкульозу і тропічної малярії. Зазначено також факти, «коли група померлих не була похована протягом 15 днів», поховання дітей і дорослих у хатах, сінях, хлівах, масового вживання м’яса дохлих коней, котів, собак, людоїдства, відсутності в школах 40–45 % учнів
Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 481.

Опубліковано у виданні: Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 294 с.