Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

25 січня 1921 (вівторок)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про уповноважених РСФРР при Раднаркомі УСРР”. Визначено, що особи, призначені наркоматами РСФРР до завідування в Україні об’єднаними галузями управління (на підставі згоди з ВУЦВК), мали приступали до виконання своїх обов’язків лише після їх затвердження ВУЦВК. Уповноважені комісаріатів РСФРР при РНК УСРР входили до її складу на правах народних комісарів й мали відповідати за свої посадові дії як перед РНК РСФРР, так і центральними органами радянської влади в УСРР. Права й обов’язки уповноважених щодо підлеглих їм установ (їхнього відомства) визначалися законоположеннями РСФРР, підтвердженими ВУЦВК або РНК УСРР. Центральні заклади Уповноважених Наркомів РСФРР називалися: Управління уповноваженого (такого то) комісаріату РСФРР при РНК УСРР. Декрети та постанови РНК РСФРР по наркоматах, що мали уповноважених при РНК УСРР вступали в силу від моменту їх оголошення за постановами РНК у “Вістях ВУЦВК”.
ЗУ України, 1921, Харків. Ч. 1, Ст. 25.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7