Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

14 лютого 1921 (понеділок)

Москва. Укладено договір між УСРР і Литвою. Від імені УСРР його підписали Ф. Кон і Ю. Коцюбинський, за дорученням уряду ЛДР – Ю. Балтрушайтіс, Й. Ванагас-Сімонайтіс, Р. Йоделіс, К. Свалас. Договір затверджував взаємне визнання самостійності, незалежності й суверенності республік, заборону перебування на своїй території осіб, організацій, збройних формувань, які ставили собі за мету повалення існуючого політичного ладу й уряду протилежної сторони, встановлення дипломатичних і консульських відносин.
Вісті ВУЦВК, Харків, 1921, 5 березня.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7