Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 квітня 1921 (субота)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову про переселення за кордон євреїв, які постраждали від погромів. Вирішено звернутися з клопотанням до ВУЦВК про призначення особливої комісії для відправлення за кордон і до місць колишнього мешкання біженців-євреїв. Ця комісія разом з представниками профспілок і єврейської секції мала розглянути питання про переселення, після чого „профільтрувати” склад біженців і перекинути організованим порядком за кордон тих із них, які отримали право на переселення, але за умовою отримання гарантій їх безпеки за кордоном. Біженців, які не мали достатньо підстав для виїзду за кордон, пропонувалося повернути на колишні місця проживання.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 799, арк. 21.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7