Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 квітня 1921 (п'ятниця)

Укладено угоду між УСРР і Німецькою республікою “Про обмін військовополоненими і цивільними інтернованими”. З української сторони її підписав В. Копп, від німецької – М. Шлезінгер. В основу угоди було покладено російсько-німецький договір “Про повернення на батьківщину військовополонених і цивільних інтернованих” від 19 квітня 1920 р. Згідно з угодою уповноважений Німеччини зі справ репатріації в РСФРР отримав право заснувати, для виконання договору, свої підвідділи на Україні: у Харкові, Одесі і Києві. При бюро РСФРР зі справ репатріації в Німеччині належало створити українське відділення.
ЦДАВО України, ф. Р-4сч, оп. 1с, спр. 20, арк. 46047; спр. 627, арк. 14зв.; спр. 647, арк. 112.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7