Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences of Ukraine

Відень. В дивізійному військовому трибуналі відбувся грандіозний судовий процес про державну зраду над членами москвофільського (русофільського) “Русского народного совета Прикарпатской Руси” – депутатами Д.Марковим і В.Куриловичем, адвокатами І.Драгомирецьким і К.Чарленчакевичем та іншими особами, визнаними судом винними у спробах приєднати заселені українцями терени Австро-Угорщини до Російської імперії й засудженими до смертної кари, заміненої цісарем на довічне ув’язнення. Попик С. Українці в Австрії 1914–1918.
Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. – К.; Чернівці, 1999. – С. 96–97.

Відень. Імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І звільнив з посади Галицького намісника д-ра Коритовського, призначивши замість нього на цю посаду генерала піхоти Г.Колярда.
Вісник Союза визволення України. – 1915. – 15 серпня. Ч. 23/24. – С. 18.

Повідомлення Генерального штабу П.Скоропадського про кількість німецького війська в Україні (Таврія – 50 тис., район Катеринослава – 35 тис., район Харкова – 65 тис., між Білгородом та Гомелем – 50 тис., в тилу (на захід від Дніпра) – 100 тис., загалом – 300 тис.
Гражданская война на Украине 1918-1920 гг. – Сборник документов и материалов. – В трех томах, четырех книгах. – Т.1, кн. 1. – К., 1967. – С.249.

Згідно з постановою 1-го з’їзду КП(б)У “Про збройне повстання” для керівництва боротьбою трудящих України проти гетьманського режиму та німецько-австрійських окупантів утворено Центральний Всеукраїнський революційний комітет (ВЦВРК). Перебував на території Курської губернії поблизу кордону України, сприяв організації там підпільних нелегальних ревкомів, повстансько-партизанських загонів, надавав їм фінансову та військово-технічну допомогу. Сприяв розгортанню агітаційної роботи серед населення. Центральний всеукраїнський революційний комітет 22(9) вересня видав наказ про формування у “нейтральній зоні” двох українських радянських повстанських дивізій. У серпні 1918 р. Центральний всеукраїнський ВРК зазнав гострої критики за виданий ним передчасно наказ № 1 про початок загального збройного повстання в Україні, для якого на той час не були підготовлені необхідні умови. Цей орган припинив діяльність з утворенням 28(15) листопада 1918 р. Тимчасового робітничо-селянського уряду України.
Великий жовтень і громадянська війна на Україні. – Енциклопедичний довідник. – К., 1987. – С.125, 616.

На засіданні Ради міністрів було повідомлено про смерть імператора Миколи ІІ. У зв’язку з канонами православної церкви ухвалили довести до відому митрополита Антонія, що уряд не проти проведення панахиди. Міністр шляхів доповів про хід страйку на залізницях та проект урядового повідомлення про нього. Рада міністрів передала його на редагування. Було прийнято законопроект про передачу кадетських корпусів у відання військового відомства, розглянуто законопроект міністра народної освіти про об’єднання в один тип початкових шкіл, про асигнування коштів на потреби освіти і збільшення окладів персоналу вищих навчальних училищ. Було зазначено про необхідність підвищення вимог до набору вчителів, не допускаючи до освітньої роботи осіб з соціалістичними поглядами.
ЦДАВО України. – Ф.1064. – Оп.1. – Спр.6. – Арк. 118-118 зв., 119-119 хв., 120-120 зв.

П.Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про відновлення дії закону Російської імперії від 2 грудня 1905 р. про покарання за участь у деяких страйках, зокрема на підприємствах, які мали громадське або державне значення, а також у державних установах. Окремо ставилося питання про “забезпечення долі тих служачих, які не брали участі в страйках і через те потерпіли від учиненого над ними насильства”. Документ підписав прем’єр Ф.Лизогуб та в.о. державного секретаря Іг.Кістяковський.
Державний вістник. – 1918. – 19 липня.

Київ. Постановою Директорії УНР урядовці усіх відомств, призначені за часів П.Скоропадського, негайно звільнялися зі своїх посад. Нове призначення вони могли отримати лише за особливих умов: подання начальника та рекомендації громадських організацій.
ЦДАВО України. Ф. 1078. — Оп. 4. — Спр. 1. — Арк. 39 зв.

Харків. Оприлюднення низки декретів Тимчасового робітничо–селянського уряду України, якими встановлювалася радянська форма влади в Україні: про організацію влади на місцях, утворення Військової ради Української радянської армії, про організацію Всеукраїнської Надзвичайної комісії та ін. Публікація декрету про присвоєння республіці назви Українська Радянська Соціалістична Республіка (УСРР).
Известия Временного рабоче–крестьянского правительства Украины. — 1919. — 14 января.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Червона армія зайняла Мелітополь, 15 березня був зайнятий Бердянськ.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 706.

Початок контрнаступальної операції армії УНР на Київському напрямі (Житомир–Коростень– Мозир).
Антонов–Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. — Т. 3. — С.280–283.

Поїздка голови ВУЦВК Г.Петровського по місцевостях України, де нещодавно була встановлена радянська влада. Він виїхав з Києва 22 червня і відвідав Вінницю, Жмеринку, Козятин, Вапнярку. 2 липня був у Бірзулі, 4 липня — у Голті, 8 липня — у Єлісаветграді.
Известия ВУЦИК. — 1919. — 23 июня; 1, 10 июля.

Командування Галицької армії на чолі з М.Тарнавським розробило три варіанти подальших дій: відновити бойові дії з метою Визволення Галичини; взяти участь у наступі на Київ; відступити до Одеси, Миколаєва, Херсона, налагодити зв'язок з Заходом, повернути з Італії військовополонених галичан. Над цим в Італії працювала місія УНР під проводом О.Севрюка. Йшли переговори про сформування в таборі Кассіно чотирьох дивізій по 12 тис. стрільців кожна.
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. — С. 223-224.

Бої об'єднаних армій УНР за стратегічну ініціативу на протибільшовицькому фронті. Здобуття українськими частинами Могилева, Чорного Острова, Проскурова. В результаті територія УНР розширилася до розмірів 90 км на 300 км. Було створено вигідний плацдарм для розгортання наступу на Київ..
Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році. — С. 171-173

Одеса. Окружний з'їзд партії боротьбистів, на якому були представники від Одеси, Миколаєва, Херсона, Єлісаветграда, Анан'єва, Вознесенська обговорив сучасний момент, тактику партії у відношенні до інших партій, земельне питання тощо. З'їзд ухвалив підтримати лінію ЦК, спрямовану на якнайшвидше порозуміння з КП(б)У для остаточного об'єднання.
Боротьба. — 1919. — 15 липня.

Кам'янець-Подільський. Затвердження Директорією УНР закону про скасування посади Наказного отамана армії УНР, про верховну головну команду та її Військову раду. Командування армією УНР було повністю повернуто до Головного отамана С.Петлюри. Для координації діяльності фронту і тилу утворювалася Військова Рада на чолі з Головним отаманом, у складі членів: військового міністра, начальника штабу Дієвої армії, державного інспектора та представника від Кабінету міністрів.
Вістник державних законів УНР. — Вип. 27. — 1919. — 27 липня.

Звернення командування 1-ої Кінної армії “До працюючого люду Галичини” з закликом підняти збройне повстання проти польських панів та петлюрівців.
Під прапором Жовтня. – Львів, 1957. – С. 364 – 366.

Одеса. Тиждень добровільної явки дезертирів з Червоної армії, під час якої зареєструвалось 10500 дезертирів.
Більшовик (Одеса). – 1920. – 4 вересня.

Рейд загонів отамана Н. Махна по Лівобережній України.
Верстюк В. Махновщина. – К., 1991. – С. 250.

Харків. ІV Всеукраїнський з’їзд української партії лівих соціал-революціонерів (борбистів) за участю 64 делегатів з вирішальним голосом і 18 – з дорадчим, на якому ухвалено рішення про об’єднання з КП(б)У.
Борьба (Харків). – 1920. – 16 липня, 18 липня, 20 липня.