Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Спецрада:

СКЛАД СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ВЧЕНОЇ РАДИ Д 26.235.01 (затверджений наказом Міністерства освіти і науки України за № 320 від 07 квітня 2022 р.)

  1. Смолій Валерій Андрійович (голова ради)
  2. Боряк Геннадій Володимирович (заступник голови ради)
  3. Гуржій Олександр Іванович (вчений секретар ради)
  4. Верстюк Владислав Федорович
  5. Віднянський Степан Васильович
  6. Вронська Тамара Василівна
  7. Даниленко Віктор Михайлович
  8. Дубровіна Любов Андріївна
  9. Кудряченко Андрій Іванович
  10. Лисенко Олександр Євгенович
  11. Литвин Володимир Михайлович
  12. Марочко Василь Іванович
  13. Ніколаєць Юрій Олексійович
  14. Патриляк Іван Казимирович
  15. Реєнт Олександр Петрович
  16. Рубльов Олександр Сергійович
  17. Срібняк Ігор Володимирович
  18. Удод Олександр Андрійович
  19. Якубова Лариса Дмитрівна

ДІЯЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ВЧЕНОЇ РАДИ

Інституту історії України АН УРСР постановою Комітету у справах вищої школи при РНК СРСР було надано право присудження наукового ступеня кандидата історичних наук у 1940 р. Того ж року в Інституті почали проходити захисти кандидатських дисертацій. Вони відбувались на засіданнях Вченої ради Інституту, склад якої затверджувався Президією АН УРСР. До початку радянсько-німецької війни в Інституті встигли провести захисти семи кандидатських дисертацій. Докторські дисертації співробітники Інституту захищали в Інституті історії АН СРСР у Москві (М. Н. Петровський, Н. Д. Полонська-Василенко). Під час війни науковці захищали кандидатські дисертації на засіданнях Вченої ради Інституту історії та археології АН УРСР.

У 1944 р. М. Н. Петровський звернувся з листом до Комітету у справах вищої школи при РНК СРСР з проханням відновити роботу Вченої ради по присудженню наукових ступенів та затвердити ухвалений Президією АН УРСР склад Вченої ради. Але лише 9 липня 1945 р. Вищою атестаційною комісією СРСР було надано право відновленому Інституту історії України АН УРСР приймати до захисту кандидатські дисертації та на основі їх захисту надавати науковий ступінь кандидата історичних наук за спеціальностями «Історія України» та «Історія СРСР» 1. У 1954 р. додалася ще спеціальність «Всесвітня історія», пізніше – спеціальність «Історіографія і джерелознавство». У 1966–1972 рр. відбувались захисти за спеціальністю «Археологія».

Наприкінці 1940-х рр. почали друкуватись автореферати дисертацій. З 1968 р. автореферати набули звичного для теперішнього часу вигляду – вказувалось, де виконана робота, прізвища наукового керівника та офіційних опонентів, провідна установа, дата захисту та розсилки, вчений секретар ради.

З 1950-х рр. кваліфікаційна Вчена рада почала функціонувати самостійно, хоча склад робочої та кваліфікаційної Вчених рад співпадав. Лише наприкінці 1960-х рр. була введена посада вченого секретаря кваліфікаційної (спеціалізованої) Вченої ради. З 1968 р. на Вченій раді Інституту почали відбуватись захисти докторських дисертацій (до того часу співробітники Інституту захищались на Вченій раді Відділення суспільних наук АН УРСР).

Вченими секретарями працювали: М. І. Супруненко (1940–1941), Ф. Є. Лось (1945–1948), Г. М. Шевчук (1948–1953), І. С. Слабєєв (1953–1954), О. П. Лола (1954–1961), Л. О. Лещенко (1961–1965), М. М. Фролкін (1965–1968), В. О. Горбик (1968–1971), М. М. Фролкін (1971–1977), П. С. Гончарук (1973), Ю. А. Лавров (1978–1980), Ю. А. Пінчук (1980–1995), Н. А. Шип (1995–1998), В. М. Матях (1998–1999). З 1999 р. вченим секретарем спеціалізованої вченої ради є д. і. н. О. І. Гуржій.