Бресляу. Громадський діяч української еміграції Михайло Антонович написав листа до своєї родини про міжнародне становище у зв’язку з приєднанням до СРСР країн Прибалтики, Північної Буковини та Південної Бессарабії. «Не вірю, що большевики спиняться над Прутом (дурні були би). — Писав він. — На Дністрі мали румуни вибудовані і добрі позиції і ріка сама по собі надається до оборони. Над Прутом кругом рівнина, на якій перевага в танках і кінноті, яку мають большевики, буде особливо велика. А що червоні старатимуться захопити можливо більше, поки ще німці зайняті — в цьому тут всі переконані. Констернація тут взагалі повна і страх перед тим, що може ще зажадати Москва: чи займеться вона ліквідацією Румунії, чи представить ультиматум Мадярщині на Карпатську Україну. Озлоблення на те, що Росія влізла на Балкани і свідомість того,що з нею ще доведеться порахуватися, тут загальне. Але з боку Кремля це надзвичайно рафінований тяг, котрий спрямований на те, щоб посварити Італію і Німеччину. Ця перша, очевидно, не зможе терпіти червоних під оком своїх інтересів. Історично беручи, дає до думання нікчемність буржуазнонаціональних держав. Там, де держава уміла себе поставити, як у Фінляндії, там — врятувалися незалежність і честь. Але ніяка інша країна, із подібно організованих, ані зуміла домогтися в свій час (хоч над ними висіла та сама небезпека), ані тепер не вміє сама поставитись.»
Українська політична еміграція 1919— 1945: Документи і матеріали. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — С.619-620.
