Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences of Ukraine

Видана німецька інструкція “Про використання місцевих підсобних сил на Сході”. Українцям надавалося право лише вступати до місцевих охоронних з’єднань з місцевих добровольців і відпущених військовополонених.
Кентій А.В. Нариси історії Організації українських націоналістів в 1941–1942 рр. – К., 1999. –С. 155.

Підпільна організація “Миколаївський центр” Миколаївської області здійснила диверсію на аеродромі в с. Широка Балка області, в результаті якої знищено 2 літаки та декілька тон пального.
Николаевщина в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Док. и матер. – Одесса, 1964. – С. 103.

Сектор інформації Київської міської управи повідомив про арешт під час облави в м. Димері більш 100 киян.
Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер.– К., 1963. – С. 143.

Партизани другого полку з’єднання “За Батьківщину” під командуванням Н.Симоненка в ніч на 1 травня підірвали 50-метровий міст через р.Остер поблизу Ніжина.
Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985. – С.296.

Партизани з’єднання під командуванням С.Ковпака здійснили наліт на ст. Володимирець Ровенської області, знищили усе дорожнє господарство, спалили станційні будівлі, підірвали міст через р.Бережанку.
Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985. – С.268.

Війська Південно-Західного фронту визволили понад 50 населених пунктів, серед них Ворошиловград, Краснодон, Червоний Сулин та інші.
Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. Документы и материалы в трех томах. – Т.2. Украинская ССР в период коренного пе

Почалися бої військ Воронізького фронту за Харків.
Кто был кто в Великой Отечественной войне 1941 – 1945. Люди. События. Факты: Справочник. – М., 2000. – С.348.

Партизанські загони із з’єднання під командуванням С.Малікова захопили ст. Кремно та підірвали залізничний міст, через що була виведена з ладу на півмісяця залізниця Сарни-Коростень.
Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985. – С.290.

Партизанські загони та з’єднання України, які мали звязок з тилом, влаштували у серпні 664 аварії залізничних ешелонів противника, з яких 209 здійснило Чернігівсько-Волинське з’єднання під командуванням О.Федорова.
Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985. – С.334.

Партизанські загони та з’єднання України, які мали звязок з тилом, влаштували у серпні 664 аварії залізничних ешелонів противника, з яких 209 здійснило Чернігівсько-Волинське з’єднання під командуванням О.Федорова.
Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985. – С.334.

Війська 2-го Українського фронту оволоділи містами Роман, Бакеу, Бирлад, Хуші, Тиргу-Няму, районним центром Молдавської РСР містом Калараш, великими населеними пунктами Мунчель, Сабоани, Дулчешть, Тріфешть, Кирліжій, Валя-Матей, Гергешті, Костешті, Траян, Дагиця та інші.
Радянська Україна. – 1944. 25 серпня.

Звільнено м. Кишенев.
История Украинской ССР: Хронологический справочник / В. Ф. Верстюк, Е. Н. Дзюба, В. Ф. Репринцев: Отв. Ред. Ю. Ю. Кондуфор. – К., 1990. – С. 373.

Війська 2-го Українського фронту звільнили м. Зволен в Чехословаччині.
Радянська Україна. – 1945. – 16 березня;Освободительная миссия Советских Вооруженных Сил в Европе во Второй мировой войне: Документы и матери

Тривала Верхньосілезька наступальна операція військ лівого крила 1-го Українського фронту (з межі рік Одер і Нейсе). У результаті операції – звільненно південно-західну частину Верхньої Сілезії.
Кто был кто в Великой Отечественной войне 1941–1945. Люди. События. Факты. – М.: Республика, 2000. – С. 400.

Тернопільська область. 8 боївкарів здійснили напад на прокурора Бережанського району Саглицького і заступника директора місцевої МТС Опанасенка, які перебували в с. Жуків. Саглицький загинув від вибуху гранати.
ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23, спр. 1705, арк. 22–23;Літопис УПА. Нова серія. – Т. 4. – К.– Торонто, 2002. – С. 453.

ЦК КП(б)У прийняв постанову „Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в „Нарисі історії української літератури”. Відмічалося, що автори „Нарису” (М.Плісецький, М.Ткаченко, С.Маслов, Є.Кирилюк, І.Пільчук, С.Шаховський), який був виданий Інститутом мови і літератури АН УРСР під редакцією члена-кореспондента АН УРСР С.Маслова у 1946 р., перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі. Історія української літератури висвітлювалася поза зв’язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби. Автори „Нарису” ігнорували спільність походження і єдність в історичному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури; не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії (П.Куліша, Б.Грінченка та ін); вихваляли буржуазно-націоналістичних письменників початку ХХ століття (О.Олеся), діячів Центральної Ради (В.Винниченка, І.Стешенка); не показали ролі партії більшовиків, її боротьби проти “ворогів народу” – троцькістів, бухаринців, а також українських буржуазних націоналістів – шумськістів, хвильовістів, скрипниківців. Президія Спілки радянських письменників УРСР і, зокрема, її голова М.Рильський вчасно не засудили в пресі, на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій. Вихід „Нарису” свідчив, на думку ЦК КП(б)У, про наявність серйозних хиб в Інституті літератури АН УРСР. ЦК КП(б)У постановив засудити „перекручення і помилки”, припущені у „Нарисі” та розгорнути їх критику у пресі, на зборах учених, письменників, діячів мистецтв, викладачів вищих навчальних закладів.
Літературна газета. – 1946. – 5 вересня.

Журнал “Більшовик України” надрукував редакційну статтю “До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України” з приводу постанови ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР”. Зазначено, що, незважаючи на тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав “науково витриманої”, марксистсько-ленінської історії України. Його праці, випущені як перед війною, так і в роки війни, зокрема “Короткий курс історії України” під редакцією С.Білоусова, К.Гуслистого, М.Петровського, М.Супруненка, Ф.Ястребова; “Нарис історії України” під редакцією К.Гуслистого, Л.Славіна, Ф.Ястребова; перший том “Історії України” під редакцією М.Петровського – складені в антимарксистському дусі і містили у собі грубі політичні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру. Основною помилкою авторів праць з історії України вважалося те, що вони розглядали її ізольовано від історії російського, білоруського та інших народів СРСР, додержуючись у цьому питанні “націоналістичних настанов” “Історії України-Руси” М.Грушевського. “Найяскравішим фактом прояву націоналізму”, особливо кінця ХІХ і початку ХХ ст., визнано ігнорування істориками впливу “найважливіших революційних центрів – Москви, Ленінграда, Баку, Тбілісі – на революційну боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення”. Інститут не робив спроб підготувати марксистсько-ленінську історіографію України. “Неблагополучний” стан справ в Інституті негативно позначався на викладанні історії України у вищих навчальних закладах і середніх школах, оскільки викладачі користувалися літературою, “буржуазно-націоналістичного характеру”, яку випускав Інститут. ЦК КП(б)У відмітив, що “значні політичні помилки” мали місце внаслідок незадовільного керівництва ідеологічною роботою в Інституті з боку управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.
Більшовик України. – 1947. – №8. – С. 1-10.

Дрогобицька область. Комісар облвійськкомату направив голові облвиконкому і начальнику Управління НКДБ інформацію про українське підпілля і відмову військовозобов’язаних 1926 – 1928 рр. народження по Дрогобицькій області служити в радянській армії. Відмічено, що в Ходорівському, Комарнівському, Медиківському, Підбузькому, Дублянському, Самбірському, Крукеницькому і Судовишнянському районах в окремих сільрадах військовозобов’язані після оповіщення не з’являлися або на шляху слідування в районні віськкомати розбігалися, внаслідок дій озброєних формувань УПА. Пропонувалось по лінії МДБ і МВС виявляти й ізольовувати керівників груп “бандерівців”, серед населення проводити роз’яснювальну роботу, військовозобов’язаних супроводжувати з озброєною охороною, а в разі їх неявки призов проводити примусово.
Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади. Книга І. – Л., 1993. – С. 289-290.

За повідомленнями МВС СРСР на ім’я міністра внутрішніх справ СРСР на території 47 республік країни перебувало 2260536 спецпоселенців, із них оунівців – 97931 особа.
Бугай М. “За повідомленням НКВС СРСР були переселені...” Про депортацію населення з України у 30 – 40-і роки. – К., 1992. – С. 39.

Повстанці ОУН і УПА здійснили 155 нападів на колгоспи з метою знищення сільськогосподарського реманенту, приміщень та іншого майна.
Кентій А. Нарис боротьби ОУН–УПА в Україні (1946 – 1956 рр.). – К., 1999. – С. 55.