Інститут історії України Національна академія наук України

Президент Головної Української Ради д-р К.Левицький та голова Союзу українських послів з Буковини М.Василько були прийняті в українських національних справах головнокомандувачем австро-угорської армії архикнязем Фрідріхом та спадкоємцем престолу архикнязем Карлом Францом Йосифом, які висловили свою симпатію до української нації.
Діло. – 1915. – 17 квітня. – Ч. 15. – С. 6.

У наказі Військовій офіції УНР по Головному штабу військового міністра О.Жуковського повідомлялось, що демобілізація, охорона та підрахунки майна Південно-Західного і Румунського фронтів проводиться під безпосереднім керівництвом та відповідальністю губернських і повітових комендантів. Всі демобілізаційні комісії фронтів ліквідовувались.
ЦДАВО України. – Ф.1074. – Оп.2. – Спр. 31. – Арк. 27.

К.Ворошилов погодився прийняти командування 5-ю армією. Р.Сіверсу наказано передати його армію (2-у Окрему) з всіма потягами спорядженням, озброєнням та штабом у розпорядження К.Ворошилова.
Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. – Т.2. – М.-Л., 192 8. – С.211.

Київ. Постановою Директорії УНР урядовці усіх відомств, призначені за часів П.Скоропадського, негайно звільнялися зі своїх посад. Нове призначення вони могли отримати лише за особливих умов: подання начальника та рекомендації громадських організацій.
ЦДАВО України. Ф. 1078. — Оп. 4. — Спр. 1. — Арк. 39 зв.

Харків. Оприлюднення низки декретів Тимчасового робітничо–селянського уряду України, якими встановлювалася радянська форма влади в Україні: про організацію влади на місцях, утворення Військової ради Української радянської армії, про організацію Всеукраїнської Надзвичайної комісії та ін. Публікація декрету про присвоєння республіці назви Українська Радянська Соціалістична Республіка (УСРР).
Известия Временного рабоче–крестьянского правительства Украины. — 1919. — 14 января.

Київ. Спільне засідання виконкому Всеукраїнської ради селянських депутатів з представниками губернських рад засудило політику Директорії і висунуло вимогу негайно ухвалити постанову про передачу влади виконкомам Всеросійських рад робітничих і селянських депутатів.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917 —1920. — Т. ІV —Нью-Йорк, 1969. — С. 47.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Червона армія зайняла Мелітополь, 15 березня був зайнятий Бердянськ.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 706.

Початок контрнаступальної операції армії УНР на Київському напрямі (Житомир–Коростень– Мозир).
Антонов–Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. — Т. 3. — С.280–283.

Район Бердичіва. Три спроби штурму міста Окремою групою Січових стрільців (біля 8 тис. вояків), що завершилися невдачею.
Безручко М. Січові стрільці в боротьбі за державність // За державність: Матеріали до історії війська Українського. — Каліш, 1932. — № 3. — С. 5

Станіславів. Третя сесія Української національної ради ЗОУНР.
Довідник з історії України. — С. 929.

Катеринослав. Запеклі бої між Червоною та білою Добровольчою армією за місто, яке 30 червня було остаточно захоплено білими.
Гражданская война в СССР. — Т. 2. — С. 144.

Одеса, Севастополь. Виступи матросів французької ескадри.
Історія Української РСР. — Т. 5. — С. 370–371.

Київ. Розкол УСДРП (незалежних). Більша частина партії проголосила повстання проти радянської влади. Менша частина, декларуючи необхідність єдиного фронту революції і спільної боротьби проти контрреволюції, залишилася на легальному становищі, співпрацювала з КП(б)У, хоч і розходилася з більшовиками у національному питанні.
Боротьба. — 1919. — 3 травня.

Париж. Рішеннями мирної конференції етнічні землі Закарпаття з населенням 450 тис. осіб були поділені на три частини: Підкарпатську Русь (325 тис.) окупували чеські війська, Пряшівщину (100 тис.) — словаки, Мармороський Сигіт (25 тис.) — румуни. Ці рішення були узаконені постфактум Сен-Жерменським від 10 вересня 1919 р. і Тріанонським від 4 червня 1920 р. мирними договорами.
Довідник з історії України. — С. 255, 289, 577, 738, 878; Верига В. Визвольні змагання в Україні. — Том 1. — С. 508-510.

Радомишль. Повстанські загони отамана Д.Соколовського здійснили кілька нападів на місто. Вони намагалися захопити народного комісара державного контролю М.Скрипника, який брав участь у повітовому селянському з’їзді, але той був попереджений селянами.
Боротьба. — 1919. — 24 травня.

Дубно. Повітовий трудовий конгрес, на якому були присутні 265 представників від селян, 10 — від робітників та 61 — від трудової інтелігенції, виявив суцільні антибільшовицькі настрої, оскільки відбувся невдовзі після панування більшовиків.
Робітнича газета. — 1919. — 21 квітня.

Чернігів. Губернський з’їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, на якому було обговорено звіт про роботу губревкому, сучасний момент, земельне, фінансове питання.
Радянське будівництво в роки громадянської війни на Україні (1918–1919). — С. 187–191, 700.

Рівне. Призначення наказним отаманом армії УНР генерала О.Осецького замість генерала О.Грекова.
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 148.

Київ. Створення Реввійськрадою Українського фронту 1–ї, 2–ї та 3–ї Українських радянських армій, якими командували М.Щорс, В.Боженко, М.Худяков.
Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник — С. 566.