Доповідна записка С. Косіора ЦК ВКП(б). Повідомляє про те, що у 1932 р. «замовчували про тяжке становище в районах», а в поточному «навпаки – всіляко намагаються виокремити найбільш складні, зібрати та узагальнити цифри» з метою отримання допомоги, особливо на Дніпропетровщині, де із 49 районів «важкими» є 21 район, а на другому місці Київська область, у якій «особливо важкими» районами «вважається 31». Зазначив, що органами ДПУ виявлено 103 райони України, але «справа не у кількості районів, а в розмірах і степені поширення голодовок у кожному районі», тому що «між областями, так і між районами існує велика різниця». Підкреслив факт найвищої смертності серед багатодітних сімей одноосібників та колгоспників із незначною кількістю трудоднів, хоча «значну частину голодуючих» становили колгоспники, які мали «багато трудоднів, але одержали на руки дуже мало хліба», позаяк траплялися випадки, «коли виданий на руки хліб забирали назад». Не визнав основною причиною голоду те, що «хліб забрали», а лише «погане господарювання і неприпустиме ставлення до громадського добра, втрати, крадіжки і розтрата хліба». Акцентував увагу на тому, що «голодування ще не навчило багатьох колгоспників уму-розуму»
Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С. 441–443.