Інститут історії України Національна академія наук України

м. Луцьк. Мешканці міста просили окружного коменданта полковника Домбровецького про створення українських народних шкіл і гімназії та прислати вчителів-українців з Галичини.
Свобода. – 1916. – № 2, 6 січня.

м. Будапешт. З нового року під редакцією д-ра Гіядора Стрипського почав виходити тижневий часопис „Ukraina” („Українські справи”), присвячений усесторонньому оглядові українсько-угорських стосунків.
Діло. – 1916. – Ч. 10. – С. 3

У селах почали з’являтися любителі азартних картярських ігор. Міністерство внутрішніх справ проінструктувало волосних старшин і сільських старост в тому, що вони мають право застосувати щодо таких любителів усю надану їм за законом каральну владу, тобто штрафувати до рубля, а то й „садити у холодну” до 2-х днів.
Кіевская Земская Газета. – 1916. – № 2, 15 січня.

Умань. З’явилося дуже багато скупників, які дешево купують різні речі й навіть нерухомість (особливо по шляху руху біженців). Нужда змушує людей продавати корову за 7-10 руб.; коня – за 10-15 руб.; майже новий кожушок ціною 20-25 руб. продають за 3-5 руб.; чоботи вартістю 10 руб. за 1-2 руб. і т.д.
Кіевская Земская Газета. – 1916. – № 4, 22 січня.

Київ. Припинили існування театр легкої комедії “Пел-Мел” та єврейський театр.
Киевская мысль. – 1918. – 7 марта (22 февраля).

Харків. Відбувся III з’їзд єврейських артистів.
Рибаков М. Хрещатик відомий і невідомий. – Київ, 2003. – С.92.

Київ. При міністерстві внутрішніх справ було створено департамент ісповідань на чолі з колишнім єпископом Красноярським Никоном – після залишення сану Миколою Безсоновим.
Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Української Центральної Ради). – К., 1997. – С.52.

Секретарство внутрішніх справ УНР доручило виконувати обов’язки київського міського комісара губернському комісарові О.Саліковському. Було задоволено його прохання увільнити від обов’язків голови комісії по обороні України.
Нова рада. – 1918. – 12 січня.

Відбулися вибори до Всеукраїнських Установчих зборів у 7 виборчих округах з 13. Було обрано при наявності 301 депутатського місця – 172 депутати. З поверненням Центральної Ради до Києва після придушення січневого збройного повстання у місті вона ухвалила провести вибори там, де вони не відбулися, і призначила новий термін скликання Всеукраїнських Установчих зборів на 12 травня 1918 р. Попередньо вже називалися дати і 27 грудня 1917 р., і 9 січня 1918 р., а потім 2 лютого ц.р. Але з припиненням 29 квітня 1918 р. діяльності Центральної Ради вони так і не зібралися.
Малий словник історії України. – К. – 1997. – С.417.

В Києві проходило об’єднане засідання окружної Ради солдатських депутатів разом з представниками військових комітетів частин гарнізону, на якому було заслухано делегатів, посланих для переговорів з радянським командуванням загонів, що наступали на Чернігівщині. Гострі дебати розгорнулись у зв’язку з одержанням повідомлення про те, що делегація УЦР в Брест-Литовську почала сепаратні переговори про укладення миру. Генеральний секретар міжнародних справ О.Шульгін спростував це твердження і закликав до боротьби з радянськими військами. Спираючись на солдат-більшовиків, що групувались навколо представників українського полку ім.Т.Шевченка, більшовики запропонували дві резолюції з вимогою розпуска УЦР і скликання з’їзду рад. Збори 175 голосами проти 135 ухвалили резолюцію про активну боротьбу з революційними силами, але з вимогою якомога скоріше скликати з’їзд рад для вирішення питання про владу рад.
Последние новости (Киев, вечерний выпуск). – 1918. – 10 січня.

Київ. На Всеукраїнському православному соборі відбувались вибори президії та комісій. Митрополиту Володимиру надали статус “почесного голови”. За місце голови Собору точилася гостра боротьба. Після таємного голосування на голову був обраний наймолодший з єпископів Пимен Балтський, вікарій Подільської єпархії. Товаришем голови обрали єпископа Уманського Димитрія. Загалом, в керівних органах Собору переважала група з українським національним спрямуванням та ідеєю автокефалії. Собор сформував шість спеціальних комісій, які очолювалися єпископами і засвідчували очікуваний основний зміст його роботи, а саме урядову комісію, що мала опрацювати положення про вище церковне управління в Україні (голова – митрополит Харківський Антоній (Храповицький), комісію з питань єпархіального управління і парафіяльного життя (голова – архієпископ Катеринославський Агапіт), камісія з проблем українізації церкви (голова – архієпископ Волинський Євлогій), учбова комісія (голова – ректор Київської духовної академії, єпископ Канівський Василій), економічна комісія, що вивчала проблеми матеріального забезпечення духовенства (голова – єпископ Чигиринський Никодим) та комісія особового складу чи мандатна (голова – єпископ Прилуцький Феодор).
Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Української Центральної Ради). – К., 1997. – С.160 – 161.

Київ. Вміщено на сторінках газети “ Народня воля” оголошення про те, що спішно формується Український гайдамацький кіш (корпус) для оборони УНР від зовнішніх ворогів та безладу в країні і що він затверджений вищою військовою владою. Бюро для запису до коша розташовувалось в помешканні Військового генерального секретарства (вул.Фундуклеївська, Колегія Павла Галагана).
Народня воля. – 1918. – 22 (9) січня.

В Києві на засіданні Малої ради після постатейного читання і детального обговорення з деякими поправками одноголосно прийнято закон “Про національно-персональну автономію”. Згідно цього закону кожна нація, що проживала на території України, мала право на самостійне облаштування свого національного життя, що здійснювалось через органи їхнього Національного союзу, влада якого поширювалась на всіх його членів, незалежно від місця проживання в межах УНР. Це право націй проголошувалось непорушним і жодна з них не могла бути позбавлена його або обмежена в ньому. Національному союзові виключно належало право представництва даної нації перед державними і громадськими установами УНР. Органи Національноих союзів були органами державними. Закон надавав право на автономію великоруській, єврейській та польській націям. Інші – білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька – могли отримати його після того, як до Генерального суду надійде подання від 10 тисяч представників окремої нації. Мала рада схвалила законопроект про тимчасове збільшення поштово-телеграфного тарифу. Генеральний секретар військових справ М.Порш дав пояснення з приводу наказу командуючого КВО М.Шинкаря про виселення з Києва, підкресливши, що він стосувався тільки ворожих УНР елементів.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С.98 – 101; Вістник Ради Н

Другий з’їзд 31-го армійського корпусу Південно-Західного фронту, обміркувавши питання, що входили до порядку денного з’їзду та обговоривши сучасне становище УНР, ухвалив звернутись до УЦР з вимогою проголосити 4-м Універсалом Україну самостійною незалежною Республікою. Цю постанову вирішили направити Центральній Раді, Фронтовій раді Південно-Західного фронту та довести до відома всіх частин. З’їзд вимагав негайно укласти мир, а для охорони УНР організувати збройні сили – Вільне козацтво.
Народня воля. - 1918. – 27(14) січня.

Для керівництва військовими операціями революційних сил Південно-Західного фронту Військово-революційний комітет створив польовий штаб фронту. Командуючим фронтом було обрано В.Кіквідзе. Цього дня революційні частини зайняли Житомир.
Военно-революционные комитеты действующей армии (25 октября 1917 г. – март 1918 г.) – М., 1977. – С.460 Киевская мысль (утренний выпуск). – 1918. – 23(10) с

Зі ст. Ворожба (Сумський повіт Чернігівської губернії) командир червоногрвадійського Московського загону особливого призначення А.Знаменський повідомляв, що за даними розвідки, настрій частин УЦР в Конотопі невизначений, а солдати, яких зняли з фронту, не бажають виступати проти радянських військ. Головну силу гарнізону складали курінь смерті та юнкери. Ненадійним був і Ніжинський гарнізон через ставлення полку ім. Т.Шевченка до радянських червоногвардійських загонів – його солдати заявляли, що не будуть виступати проти них.
Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. – Сборник документов и материалов. – В трех томах. – Т.3. – К., 1957. – С.137.

Делегація 13-ти українських полків, київського гарнізону, яка прибула в Петроград для з’ясування взаємин Ради народних комісарів і Української Центральної Ради, була прийнята В.Леніним. Він доручив наркому у справах національностей Й.Сталіну провести з ними переговори. У цей же день РНК, заслухавши доповідь Й.Сталіна про делегацію українських полків, доручив йому і В.Затонському розпочати переговори з ними. На цьому засіданні було ухвалено рішення про входження В.Затонського до складу РНК з правом вирішального голосу у справах, що стосувались України, і з правом дорадчого – з усіх інших питань.
Владимир Ільич Ленин. Биографическая хроника. – Т.5. – М., 1974 . – С.192.

В Кривому Розі під керівництвом військово-революційного штабу почалось збройне повстання робітників міста та прилеглих копалень і Цього дня революційні частини зайняли Житомир.
Военно-революционные комитеты действующей армии (25 октября 1917 г. - март 1918 г.) - М., 1977. - С.460 Киевская мысль (утренний выпуск). - 1918. - 23(10) січня.

Зі ст. Ворожба (Сумський повіт Чернігівської губернії) командир червоногрвадійського Московського загону особливого призначення А.Знаменський повідомляв, що за даними розвідки, настрій частин УЦР в Конотопі невизначений, а солдати, яких зняли з фронту, не бажають виступати проти радянських військ. Головну силу гарнізону складали курінь смерті та юнкери. Ненадійним був і Ніжинський гарнізон через ставлення полку ім. Т.Шевченка до радянських червоногвардійських загонів - його солдати заявляли, що не будуть виступати проти них.
Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. - Сборник документов и материалов. - В трех томах. - Т.3. - К., 1957. - С.137.

Делегація 13-ти українських полків, київського гарнізону, яка прибула в Петроград для з'ясування взаємин Ради народних комісарів і Української Центральної Ради, була прийнята В.Леніним. Він доручив наркому у справах національностей Й.Сталіну провести з ними переговори. У цей же день РНК, заслухавши доповідь Й.Сталіна про делегацію українських полків, доручив йому і В.Затонському розпочати переговори з ними. На цьому засіданні було ухвалено рішення про входження В.Затонського до складу РНК з правом вирішального голосу у справах, що стосувались України, і з правом дорадчого - з усіх інших питань.
Владимир Ільич Ленин. Биографическая хроника. - Т.5. - М., 1974 . - С.192.