Інститут історії України Національна академія наук України

Варшава. На пропозицію представників Польщі в Парижі Скарбека і Адама польський сейм неодноразово зазначав у своїх постановах, що український національно-визвольний рух — це більшовизм, з яким країнам Заходу слід боротися спільно.
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. — С. 179.

Харків Голова РНК УСРР Х.Раковський здійснив 10–денну подорож, по південних губерніях та Донбасу. Відвідав Катеринослав, Мелітополь, Олександрівськ, Миколаїв, Херсон, Знам’янку, Кременчук, Полтаву, Алчевськ, Луганськ тощо. Всюди було проведено наради з апаратом радянської влади.
Боротьба. — 1919. — 29 березня.

Мінськ. ХІ загальна партійна конференція Бунду проголосила визнання радянської влади, зробивши застереження, що бундівці не беруть на себе відповідальності за її політику та залишаються на платформі тактичної опозиції. На з’їзді був присутній М.Рафес — представник комуністичного Бунду України.
Боротьба. — 1919. — 28 березня.

Кам'янець-Подільський. За допомогою міністерства внутрішніх справ УНР створено Центральний український повстанський комітет (Цупком) — проурядову структуру для координації діяльності повстанських загонів на території України. Створення Цупкому стало можливим після встановлення контролю над Головним повстанським штабом, очолюваним Ю.Мазуренком; переходу на бік Директорії частини колишніх військ Н.Григор'єва (на чолі з Ю.Тютюнником) та Зеленого. Керівництво Цупкомом здійснювали Н.Петренко (УПСР), П.Феденко (УСДРП) та О.Щадилов (Селоспілка).
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції . — С. 245.

Харків. У з’їзд УПСР (боротьбистів), на якому були присутні 56 делегатів. Обговоривши сучасний момент, з’їзд ухвалив комуністичну платформу, висловив бажання разом з більшовиками будувати в Україні радянську владу. Ухвалив розпочати обговорення питання про можливість організаційного об’єднання з КП(б)У. Оголосив про зміну назви партії, яка тепер стала називатися Українська партія соціалістів–революціонерів–комуністів (УПСР комуністів–боротьбистів). Ухвалив рішення про розробку нової програми партії, відповідно до змін, які у ній відбулися. До девізу партії “Борітеся—поборете!” був приєднаний комуністичний девіз “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”.
Боротьба. — 1919. — 9, 11, 15, 16 березня.

Харків. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад, який заслухав і обговорив звіт про діяльність уряду УСРР, військове, земельне, продовольче та ін. питання, ухвалив першу Конституцію УСРР, обрав ЦВК рад України із 99 членів і 27 кандидатів.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1918–1919). — С. 91–100; 103–107.

Харків. РНК УСРР затвердив “Договір про кордони з Російською Соціалістичною Радянською Республікою”. У ньому вперше були визначені кордони формально незалежної УСРР. Вони мали проходити по старим межам губерній: Чернігівської, Харківської, Таврійської. Територія УСРР обіймала 9 губерній, але Таврійську — без Криму, Чернігівську — без 4 північних повітів (Мглинського, Новозибківського, Суразького, Стародубського).
ЦДАВО України. Ф.2. — Оп. 1. — Спр. 18. — Ч. 1. — Арк. 70.

Харків. Утворення окружних воєнних комісаріатів. Територія України була поділена у військово–адміністративному відношенні спочатку між двома округами: Київським (Чернігівська, Київська, Подільська, Волинська губ.) та Харківським (Харківська, Полтавська, Катеринославська , Донецька губ.) округами. Після поширення радянської влади на південь 9 квітня був створений Одеський військовий округ (Херсонська і Таврійська губ.).
Історія Української РСР. — Т. 5. — С. 390.

Херсон. 1–ша бригада Задніпровської дивізії Червоної армії під командою Н.Григор’єва зайняла місто, вигнавши з нього війська Антанти.
Боротьба. — 1919. — 14 березня.

Район Кам’янця-Подільського та Нової Ушиці, Подільської губернії. За згодою польської влади почали формуватися українські військові частини під командою полковника М. Шаповала (4-та стрілецька і запасова бригади) та полковника Смаглія (загін ім. кошового І. Сірка).
Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. Матеріали до історії Війська УНР. Рік 1920. – Нью-Йорк, 1982. – Т. ІІ. – С. 35.

Арешт усього складу Всеукраїнської конференції ПЛСР (інтернаціоналістів).
Верстюк В. Махновщина. – К., 1991. – С. 234.

Прибуття з’єднань армії УНР до р. Південний Буг в район Гайворона – Саврань. Українське командування планувало підключити до форсування Бугу і з’єднання УГА та порозумітись з НК УГА. Після переходу Бугу планувалось разом з УГА прориватись на захід, щоб приєднатись до українських частин, які перебували в районі Нова-Ушиця – Могилів.
Омельянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 319.

Бершадь. На базі ІІ корпусу УГА генерала М. Тарнавського сформована 1-а бригада Червоних українських січових стрільців (ЧУСС) під командуванням полковника А. Шаманека (з 22 березня Б. Білинкевича), начальника штабу А. Бізанца і політкомісара Я. Струхманчука. Бригада нараховувала 4,5 тис. стрільців і близько 200 старшин, півтори тисячі коней та 100 кулеметів. Ввійшла до складу 44-ї стрілецької дивізії І. Дубового. При її політвідділі утворено галицьку секцію під проводом Н. Гірняка.
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 291; Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – Москва, 1983. – С. 201.

Формування 3-ї галицької бригади із частин ІІІ корпусу. Очолив її генерал А.Кравс (з 24 березня комбригом став О. Станимір. Начальником штабу призначено В. Льобковіца, а політкомісаром – М. Балицького, невдовзі Ф. Замору. Бригада нараховувала 3,5 тис. стрільців і старшин, півтора тис. коней, діяла у складі 58-ї стрілецької дивізії під командуванням П. Княгницького (1884-1938).
Литвин М.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – С. 293; Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – Москва, 1983. – С. 261.

Кам’янець-Подільський, Подільської губернії. Начальником Подільської округи видано наказ з забороною грати і співати гімн “Боже, царя храни” і “Коль славен”. Жандермерія міста не повинна була перешкоджати виконанню гімна “Ще не вмерла Україна”.
Наш шлях (Кам’янець-Подільський). – 1920. – 31 березня

Східна Галичина. Утворена розгалужена військово-революційна організація “Воля” – предтеча Української військової організації в краї. До її складу ввійшли колишні старшини, стрільці і студенти. Очолила “Волю” Начальна колегія: Я. Чиж (голова), В. Кучабський (перший заступник), О. Коберський (заступник), Д. Паліїв, М. Матчак, Б. Гнатевич. Мала тісні зв’язки з урядом ЗУНР, командуванням українських частин, інтернованих у Чехо-Словаччині. Видавала нелегальний місячник “Наш шлях”. Основною метою висувала підготовку збройного повстання в Східній Галичині проти польського окупаційного режиму.
Кугутяк Микола. Історія Української націонал-демократії (1918 – 1929). Том 1. – Київ – Івано-Франківськ, 2002. – С. 209.

Лист колишнього члена Директорії А. Макаренка до голови міжнародного Червоного Хреста Е. Фріка з подякою за санітарну допомогу населенню України. Перша санітарна колона дійшла до Вінниці за допомогою майора Ледеррея, який провів її через лінію фронту.
Наш шлях (Кам’янець-Подільський). – 1920. – 30 березня.

Нова Ушиця, Подільської губернії. Надісланий Головною управою українського Червоного Хреста лікарський загін для боротьби з епідемією тифу відкрив госпіталь на 75 ліжок та амбулаторію.
Громадське слово (Київ). – 1920. – 20 травня

Харків. РНК УСРР ухвалила декрет про заборону найму кормилиць. На час кормління матір з дитиною приймалася до будинку матері і дитини на утримання держави.
ЦДАВО України. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 576. – Арк. 40.

Польовий штаб ЧУГА, за погодженням з командуванням Південно-Західного фронту (командувач О. Єгоров, члени Реввійськради. – Р. Берзін, Й. Сталін), низкою наказів і розпоряджень провів реорганізацію і скорочення армії, запровадив виборність командирів, скасував відзнаку вояків УГА – тризуб, замінивши його червоною зіркою, замість синьо-жовтих прапорів впроваджені червоні, змінив традиційний український гімн “Ще не вмерла Україна” на “Інтернаціонал”, ввів посаду політкомісара.
Західно-Українська Народна Республіка. Том 1. Документи і матеріали у 5-ти томах. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 37; Литвин М.Р., Науменко К.Є. Істо